Розмова про натюрморти Наталі Пухінди

By: Віта Сусак, Володимир Костирко

— Кава a la Bruno Schulz для Пані?
— Так, попрошу.
— Для Пана, напевно, кава a la Sacher-Masoch?
— Ні, дякую, для мене a la Wilhelm von Habsburg, будь ласка.

Двоє людей, що отримали свого часу дипломи істориків мистецтва, сиділи у львівській кав’ярні і розмовляли про творчість Наталі Пухінди. Карта Галичини у півтемряві, портрет цісаря на стіні, сумно-протяглий спів сестер Беррі і старі предмети довкола - від горнятка до годинника — налаштовували на роздуми про минуле. Натюрморти Пухінди були співзвучні цьому світові...

Горталися сторінки альбому з фотографіями творів.

B.C. Одразу хочеться ставити «діагнози»-впливи: трохи Голандія, більше бідермаєр, і навіть німецька «нова речевість» 1920-х pp. пригадується. Що це є? Імітація під старе?

В.К. Найважливіше, що це породжує ілюзію. Я поділяю думку Гомбріха: якщо твори мистецтва не викликають якихось ілюзій, вони не приваблюють. Роботи Пухінди спочатку викликають ілюзію, що вони намальовані дуже давно, а коли стає зрозуміло, що це намальовано тепер, глядач зацікавлюється.

B.C. Хіба бажання привабити глядача було мотивом, що спонукав художницю малювати саме так? Мені здається, в основі - її безпосередня любов до речей, а не навмисний «хід» з метою зацікавити. Може вона взагалі перед собою цю мету не ставила.

В.К. Різні люди на різні речі є вразливі. Є певна категорія людей, вразливих естетично на ті самі речі, що і Пухінда. Відомо, що ніколи не буде такого художника, який би подобався всім, її твори купують в Австрії, Швейцарії, у Франції.

B.C. To що, даючи коротеньку довідку, ми б написали: Пухінда — представник нового бідермаєру в українському мистецтві?

В.К. Я би назвав це необідермаєром. його споживачами є ті, чиї смаки сформовані на високих стилях, нашим міським побутом. Це центральноєвропейський бідермаєр.

B.C. Твори початку 1990-х pp. («Вечеря», «Спогади про батька») найбільше наближені до старовинних картин самою манерою малювання і обраними для зображення предметами. Мало хто тепер малює з натури. А вона розповідала, що мусить обов’язково бачити предмет. Таке любовне промальовування речей, тканин із складним візерунком сьогодні є певним анахронізмом, який, водночас, вражає майстерним виконанням.

В.К. В моїй уяві творчість художниці, згрубша, поділяється на три періоди. Або на три групи. Перша з них відрізняється способом малювання, який мені асоціюється зі словом - щільне. Світла мальовані кольором, нерозбілені, а їхнє джерело не є інтенсивним. Колористичне композиції витримані в гамі без яскравих кольорів, в них немає предметів, які б домінували яскравістю свого кольору. Друга група представлена натюрмортами, де бачимо розбілені світла, в них теж присутні інтенсивні кольори. Третій зовсім не асоціюються з минулим, але приваблює іншим. Змінилася перспектива, погляд на предмети не скерований згори, як в попередніх, композиції виставлені максимум в двох площинах, в них більше симетрії. Загалом, ця стара манера малювання, в якій працює Пухінда, пов’язується з чимось нашим, нерадянським, а принцип малювання з чимсь, що хочеться окреслити як західне.

B.C. Мене цікавить можливість інтерпретації її натюрмортів. Художниця сама розповідала, що вона детально добирає предмети, ставить композицію, та це й по роботах відчутно. Чи потрібно намагатися відчитати їхній прихований зміст, чи це - нав’язування? Наприклад, натюрморт з надламаним розп’яттям, стародруками, прозорими кульками одразу ж змушує думати, що автор багато хотіла сказати, вклала певну ідею. А можливо, достатньо просто дивитися на цей твір як на добре намальований матеріальний світ?

В.К. Для мене важливим в роботах Пухінди є те, як вона їх аранжує. Але, звичайно, людина купує твір мистецтва не тільки з причин естетичних, вона ще й інтерпретує для себе його зміст. Зрозуміло, що завжди існує проблема надінтерпретації. Важливо, що робота дає таку можливість. Твір мистецтва вже не належить художнику, він живе окремим життям, і не можна уникнути надінтерпретації. Перевірити інтерпретацію можна тільки порозмовлявши з художником.

B.C. Погляньте на цей „Натюрморт з пляшками", який символічний: пусті пляшки і дві причини, які зробили їх пустими, - оті коркотяги на першому плані. Пляшки - символи випитого, пережитого, спустошеного...

В.К. Це просто пляшки фірми Бачевського, що існувала у Львові. Немає тут жодної символіки.

B.C. І те, що я вам запропонувала, там і близько нема? А порожнеча довкола і в середині. Мені здається, ці коркотяги абсолютно символічні. Вона ж не поклала сюди, наприклад, виделку чи авторучку.

В.К. Це аранжування, креація...

B.C. Але аранжує все ж таки з предметів, в які вкладається певний зміст, а не тільки з огляду на їхню форму.

В.К. Немає підстав думати про Пухінду, що вона вкладає в свої натюрморти якісь символи, і це непогано, бо немає підстав думати, що ті символи можуть бути такими, які не відповідають світоглядові глядача. Але якщо твір виступає причиною, щоби порозмовляти про якісь речі неперехідні, чому б ні?

B.C. Останні роботи дійсно відрізняються. В картинах з'являються предмети, що «виказують» наш час: деталь жіночого туалету, повішана на спинку стільчика, на якому поруч з виноградом і глечиком лежить сир камамбер; інший сюжет - капелюх, шалик І розкидані жіночі мешти. Якби Ви не знали, Ви би вгадали, що це намалювала жінка?

В.К. Я особисто ніколи не поділяв мистецтво на «жіноче» і «чоловіче», але можливо по цих роботах і вгадав би, бо чоловік-художник, певно, вклав би в них більше еротизму.

B.C. «Жіноче / нежіноче», мені здається, що сьогодні, коли говорять про «жіноче мистецтво», то зміст, який вкладають в це поняття, дуже змінився порівняно з минулими часами. Жінки достатньо сильно емансипувалися, і визначення «жіноче мистецтво» звучить не спрощено, не принизливо. Українське середовище випродукувало вже голоси (С. Павличко, О. Забужко), які говорять не про «дамське», а про проблеми жінок поруч і так, як чоловіки розповідають про проблеми свого чоловічого світу. В мене відчуття, що це малює жінка, присутнє, але в цьому останньому сенсі.

В.К. Є один критерій - малювати добре в сенсі ремесла.

B.C. Натюрморт з порожнім кухолем і таранкою намальований добре, але дивіться, якого кольору тканина вибрана - персикова, шовкова, мов хвилі піску, куди викинуло ці засохлі риби. Чоловік поклав би їх на газету, а не на шовк.

Пухінда приїхала зі Східної України до Львова, після закінчення одеського училища. Вона прийняла Галичину, вибрала своє життя тут, це — свідомий вибір. Але вона не чується абсолютно своєю. Хоч може саме це і дає їй можливість, живучи тут, зберігати погляд ззовні.

В.К. Вона є дуже органічна для Львова; в Кіровограді чи Донецьку її творчість виглядала би дуже претензійною на європейськість, там просто немає таких предметів, з яких вона будує свої натюрморти.

B.C. Цікаво, чи повернеться до такого малярства сучасне (завтрашнє) мистецтво, чи І надалі це будуть «релікти» у вигляді окремих художників, які намагатимуться досягнути майстерності старих майстрів?

В.К. Мені здається, що від цього ніколи не відверталися. Просто не було на це моди.

B.C. Ціле 20-те відверталося. Критерій новаторства був одним з головних критеріїв 20-го століття, а у Пухінди, якщо хочете, явне нехтування ним. Для художниці якісне виконання твору як речі є набагато важливішим. Вона не має жодних амбіцій створити щось кардинально нове.

В.К. В неї немає амбіцій бути новаторським художником. В неї є амбіції добре намалювати.

B.C. Картина є по суті річ, що стає елементом певного інтер’єру і ширше — прикрасою повсякденного життя людини. Власне якість «речі», майстерність виконання творять її предметну цінність. І з цієї точки зору натюрморти Пухінди заслуговують найкращих оцінок. Уважність, з якою Пухінда розглядає матеріальний світ, а потім промальовує його на своїх картинах, є одним з найважливіших слів-характеристик її творчості. Дуже цінна риса у будь-якій людській діяльності, якою займаються фахово...

Зі столу забрали порожні горнятка.
— Ще щось бажаєте?
— Рахунок, будь ласка.

ukr|eng|deu