***

By: Андрій Дорош

Приймаючи участь у виставках від 1976 р. Н. Пухінда не особливо поспішає вкладатися у контекст львівського малярства з його багатолітніми традиціями й з неодною сотнею авторів, кожен з яких вибудовує власну мистецьку концепцію - від стилістично примітивних хатинок аж до палаців східних владик. Але це й зрозуміло - на тлі загального захоплення постмодерністичними ігрищами, які до справжнього малярства з його достатньо суворими вимогами знання ремесла, володіння сформованою життєвою й естетичною позицією мають вельми далеке відношення, Н.Пухінда вирізняється не по-жіночому високо поставленою планкою самооцінки, до рівня якої й змагає знову ж не по-жіночому цілеспрямовано й суворо. Її доробок, достатньо численний, хоч й не занадто рясний, можна охарактеризувати, як одну зі спроб /у нашому місті - перших спроб/ повернутися до переконано реалістичного бачення й злегка романтизованої інтерпретації довколишності, що у великій мірі вкладається в передбачення розвитку мистецтва наступних десятиліть відомого теоретика Йозефа Бойса.

Н. Пухінді доступні для вислову майже всі основні жанри малярства - портрет, краєвид /вельми часто поєднаний з натюрмортом/ та натюморт у його рафінованому вигляді. При тому, у мертвих натурах художницею віддається перевага предметам, які промили випробування часом - зоо, 150, щонайменше 50 років, це також явище закономірне. Серед нинішніх предметів-одноденок, ідей-ефемер, в щоденному достатньо сумбурному, аби не сказати абсурдистсько-театральному існуванні, людська свідомість потребує бодай острівців стабільності, від яких, як від приказкової "печі" можна було би розпочинати "танець" наступного дня. Покликаними для цього і є композиції Н.Пухінди, гармонійні, оптимістичні у своєму внутрішньому спокої. При цьому необхідно зауважити, що за точку відрахунку художниця бере не натюрморти голандських митців 15-го століття, які фактично й вичленили мертву натуру в самостійний жанр; голандським бюргерам така картинка служила візитною карткою благополуччя власника, його багатства, оборотистосгі. Композиції Н.Пухінди мають дещо інакше внутрішнє наповнення - у них значно більше від аналітичності художників-дослідників /серед яких й Т.Шевченко/, які брали участь у географічних експедиціях 18 -19 століть, скрупульозно фіксуючи те нове й незвичайне, що траплялося на шляху. Ця гілка малярства виводиться від митців-дослідників епохи відродження /Леонардо да Вінчі, Альбрехт Дюрер/ для яких процес пізнання світу був одним з необхідних складників формування нової людини, традиція експедиційного художника /хоч роль його з винайденням фотографії дещо пізименшилася/ проіснувала донині, відомий російський художник Олександр Яковлєв був учасником автопробігу через Африканський материк у 1928 р. саме як живописець-документаліст. Після закінчення експедиції виставки його творів відбулися у найпрестижніших музеях Старого та Нового світу і користувалися незмінним успіхом, оскільки, як слушно твердили спеціалісти, "ніяка фотокамера не в силі вичленити а натури найсуттєвіше".

У Н. Пухінди при ілюзорній безконфліктності, натюрморти не позбавлені "підводних скель", які вдається зауважити тільки при неодноразовому вдумливому спогляданні. Так, споглядаючи вповні респектабельний натюрморт з Гондіусовим портретом гетьманаБогдана Хмельницького, з часом починається його розшифровування: порожня сулія з-під спиртного зліва навіює Шевченкові слова "Як би то ти, Богдане, п'яний...", а герб гетьмана Дорошенка на задньому плані пробуджує асоціації з одним з наступників Хмельницького, який в міру сил й можливостей намагався виправити політичні хиби свего славного попередника.

Рівно ж пересторогою звучить й інший, зовнішньо елегантний натюрморт з пивним кухлем, люлькою, табакеркою й годинником. Тут уже пам'ять відсуває слова одного з ідеологів фашизму, який заявив, що "давши слов'янам алкоголь й нікотин, проблему східних територій можна буде вирішити на протязі двох поколінь". Про те, що у композиції йдеться саме про нас, вказує малюнок на кришці табакерки, а годинник на стіні натякає на час Існування згаданих "двох поколінь".

Звичайно, у доробку художниці трапляються й менш символічно навантажені, а просто веселі й іраціозні роботи, виконані ніби на одному подиху, наприклад, "Таранька" - п'ять сушених рибок й пивний кухоль, готовий прийняти у свої надра бурштинову рідину з шапкою піни.Складки скатерті, химерні авиви сушених риб'ячих тушок у співставлені з монументально-непорушними формами кухля створюють настрій гурманського очікування насолоди. Зміцнює таке враження тепла тональність картини.

Портретний живопис у доробку Н. Пухінди посідає вельми скромне місце, але тільки через те, що художниня береться портретувати лише добре відомих їй людей, а процес вивчення натури дуже часто розтягається на роки. Тим не менше, портрети, виконані художницею, дають вичерпну характеристику людей, на них представлених - їх смаки, спосіб побутування, устремління.

Експонує свої твори художниця нечасто, але на престижних виставках, як у Києві чи Львові, так І в зарубіжжі - в Торонто, Відні, Вільнюсі, Женеві. Значна частина цих полотен залишається у музеях та приватних збірках міст, де вони виставлялися. Однак, на їх місце в скорому часі постають нові композиції, оскільки процес творення для Н. Пухінди - одна з найбільших приємностей у житті. Прощес цей нелегкий, нагадує шліфування дорогоцінних каменів, але цим він захоплюючий не лише для авторки, а й для численних шанувальників її дару.

ukr|eng|deu