Мить споглядання – мить насолоди

By: Наталія Космолінська

Жанр натюрморту виборов самостійність щойно у половині ХVІІ століття. Логічно, що його батьківщиною стали саме Нідерланди – краї, де вміють смакувати «дрібними» задоволеннями життя. «Малі голландці» залишили нам у спадок великий світ радісного, полюбовного співіснування людей, речей і квітів. Ми загубили стежку до нього у метушні буднів, у зручній байдужості одноразового ширвжитку, в епатажних пошуках нових, принципово відмінних від перевіреної часом естетики, форм образотворчості. Львівська художниця Наталія Пухінда пропонує нам унікальну можливість потрапити на територію вічних цінностей.

У Наталі дві пристрасті – антикваріат і квіти - символ краси миттєвої і краси вічної. У свої твори Наталя дуже прискіпливо добирає предмет до предмету, дрібничку до дрібнички, нюанс до нюансу, вибудовуючи з «уламків» минулого естетично і енергетично «смачну» композицію. Всі учасники її натюрмортів: усі оці свічники, книжки, вази, годинники, дзеркала, музичні інструменти, картини і капелюшки… колись були фрагментами декорації у п’єсі життя людей, чиї реальні біографії назавжди залишились за кадром. Тож романтична уява художниці вільна компонувати з цих випадкових, переплутаних «пазлів» з різних часів і країн, власні, цілком переконливі історії. Вони виходять настільки привабливими, що часом художниця й сама спокушається «приміряти» на себе, бодай віртуально, у дзеркалі, долю невідомої власниці кокетливого капелюшка.

Більшість своїх квіткових персонажів Наталя знаходить у власному садочку, який її стараннями буяє з ранньої весни до пізньої осені. «Очима Землі» називала квіти українська художниця-фантазерка Катерина Білокур, «усмішкою природи» - бельгійський поет і драматург Метерлінк… Квітка стала для нашої цивілізації логотипом досконалості природи, жіночої краси і краси душі, невинної юності і чистоти, мудрості і Божого благословення... Без «квіткової» традиції не обійшлася жодна світова культура: у світі давніх римлян квіти народжувалися з пролитої крові богів, а у світі Будди - боги народжувалися з квітів. Наталя Пухінда не бачить потреби змагатись із колегами з минулого у вправності відтворення ніжної квіткової плоті, вона просто користається з свого таланту, аби оточити себе якомога більшою кількістю краси у її концентрованому мистецькому еквіваленті.

Художниця вважає натюрморт найбільш вдячною формою освідчення у любові до чуттєвої матеріальної краси світу. Хоча термін «мертва природа» у його дослівному перекладі тут є абсолютно невідповідним. У живописі Наталії Пухінди йдеться, власне, про «тихе життя» (Stilleben) рослин, речей і людей (у кадрі чи за кадром) на межі миті між сьогодні і вічністю. Натюрморт-пейзаж-портрет для художниці – не засіб класифікації світу по поличках жанрів, а спосіб передати свій погляд на нього як єдину субстанцію, що існує за спільними законами гармонії. Саме тому предмети у Наталі настільки портретно виразні, квіти нагадують вишукану порцеляну, пейзаж виглядає як букет у перспективі, а люди набувають квіткової декоративності. Адже це все суть деталі одної величної картини буття. Весь Всесвіт, його вечерні роздуми і вітер, поклик долі, втеча і неспокій, і тремтлива плинність хмар лежить, як пише романтик Рільке, у розквітлих трояндах.

Цим полотнам пасували б стіни витончених салонів з часів Вікторіанської Англії, твердині плекання стабільного добробуту і камерних родинних цінностей. Сьогодні, коли доба Речей з великої літери завершилася, а реальність поступилася місцем віртуальності, Наталя хоче бути максимально точною у фіксації всіх найменших подробиць того, що цінує і любить. Без пафосу, без екзальтації, без спецефектів, обмежившись тим, що на столі і за вікном, Наталя Пухінда розповідає, яким цікавим, різноманітним, привабливим і водночас крихким є світ, у якому ми живемо і який щезає просто на наших очах, як вода у сухому піску. Вона свідомо обирає для своєї розповіді вимираючу мову класичного живопису, аби наголосити на сталості критеріїв краси у світі карколомно-стрімких змін. Жодних стилізацій, жодних амбіцій спробувати трансформувати досконале. Скрупульозно, фотографічно вимальовуючи натуру, художниця створює ідеальну модель світу, позбавленого брутальної недбалості поточного побутування. Це – її авторський подарунок нам, аби ми зрозуміли, відчули, осягнули, оцінили довершеність форм і соковитість фактур, народжених у світі доіндустріальних технологій, у часи, коли боготворили рукотворну якість і розчулювались до сліз, споглядаючи тремтіння краплини роси на цнотливій пелюстці.

Як добре могли б жити люди, намагається пояснити нам Наталя, якби ж вони тільки розуміли, якби ж вони тільки захотіли…


Наталія Космолінська, історик мистецтва, Львів, 2008 р.

ukr|eng|deu